Родина Ілони виїхала зі Снігурівки на останній маршрутці, щойно росіяни зайшли в село. Коли Снігурівку звільнили, вони повернулись додому.

Мені 33 роки, я живу в Миколаївській області.

У мого чоловіка 24 лютого день народження. Я була вдома, прокинулася від того, що мені зателефонувала подруга і сказала, що почалась війна. Я вийшла з дому, побачила ракету й дуже злякалася, бо вдома двоє діток.

Потім у нас не було світла. Закінчувалася вода, у магазинах уже нічого не було, неможливо було зняти гроші. Коли окупанти вже зайшли в село, їздили по вулицях на танках, ми виїхали. У мене двоє дітей, було страшно за них. Я чула, що росіяни і ґвалтували - не хотілося жити в окупації. Тому й виїхали.

Виїжджало нас шестеро дорослих і шестеро діток. О четвертій ранку був дуже густий туман, ми йшли пішки, здолали велику відстань до автобуса, а він не приїхав. І потім була остання маршрутка. Нас було там десь 40 чоловік. Навіть лежали в ній. Слава Богу, виїхали.

Війна згуртувала нашу родину. Ми почали більше спілкуватися з далекими родичами, за всіх переживали.

Серед усіх цих подій найбільше шокувало те, як убивають невинних людей. Просто прилітають ракети і людей, які все життя будувалися, якісь мали плани, – уже немає. Дай Боже, щоб війна завтра закінчилася.