Мені 39 років. До війни я жила зі своєю сім’єю в селі Степове Запорізької області. Виїхала після того, як у наш двір прилетів снаряд. У будинку не залишилося ні вікон, ні дверей.

У перші дні війни у нас було тихо, а четвертого березня, коли зайшли окупанти, розпочалися обстріли.

Поки росіяни знаходилися в селі, ми не мали змоги виїхати. Всі дороги були заміновані. Лише після того, як прийшли наші військові й усе розмінували, ми з чоловіком вивезли доньку та свекруху, а пізніше і самі виїхали. Донька зі свекрухою були за кордоном, та вже повернулися.

Багато людей виїхало ще в квітні, одразу після деокупації села. Степове знаходиться на нульовій позиції, тому залишатися там було небезпечно. Ми з чоловіком сиділи до останнього. Виїхали аж в серпні. Забрали з собою собаку. Він один залишився, ще двоє загинули під час обстрілів.

Ми виїхали в інше село Запорізької області. Тут живуть наші родичі.

Хочеться миру. Після перемоги будемо все відбудовувати.