Мені 32 роки. До війни ми проживали в Покровському Нікопольського району, а потім я працювала в Кривому Розі. Там мене і застала війна. Був день народження моїй матері – ювілей, 60 років. Збиралися всією родиною їхати її вітати, але так не трапилося. 

В перший день війни ми намагались закупити продукти. Просто не знали, що робити, як було б краще. 

За кордон ми не збирались, бо робота, батьки, дитина. Невістка виїхала, брат в інше місто переїхав. Ну, це теж - в зв’язку з роботою. Сім’я зараз - не разом. 

Я знаходжу в собі сили. Вірю і надіюсь, що буде все добре і скоро буде перемога.

Я вважаю що буде напевно краще в нашій країні, буде нас Європа підтримувати, будуть робочі місця, гарні пенсії, люди будуть більш добріші один до одного.