Хоменко Максим Володимирович, 16 років, студент Фахового коледжу «Універсум» Київського університету імені Бориса Грінченка, м. Київ

Вчителька, що надихнула на написання - Груздьова Олена Вікторівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

За декілька днів до повномасштабного вторгнення росії в Україну в мене було відчуття, що війна почнеться, але я не на всі сто відсотки вірив у це. Розмовлявши з друзями, ми обговорювали можливе вторгнення росії, але сприймали це з іронією та не вірили, що таке станеться.

Прокинувшись десь о 5 ранку 24 лютого, я з батьками почули якісь вибухи, але не зрозуміли, що саме вони означають. Вибухи продовжувались, а в телеграм-каналі почали з’являтись новини про те, що росія розпочала військове вторгнення на територію України у різних областях. Ми спочатку не повністю усвідомлювали, що почалась війна, але вже збирали «тривожну» валізу. Зібравши необхідне, ми увімкнули телевізор, там тільки починались новини, де розповідалось про війну. З цього моменту ми усвідомили, що почалась повномасштабна російська-українська війна.

Ми вирішили перечекати війну у селі Київської області. Перші дні ми читали новини, відновили зв’язок зі старими друзями та родичами, з якими мало спілкувались до війни. Дехто з рідні став на захист України, тому ми особливо переживали за них. Згодом ми допомагали військовим, чим могли. Моя мама готували їжу для бійців територіальної оборони. Разом ми надсилали деякі гроші на волонтерські організації для підтримки нашої Армії.

Найприголомшливішою подією для нашої сім’ї була реакція родичів з росії. Вони спочатку були проти війни, виставляли публікації в соцмережах. Але згодом почали підтримувати цю війну, хоч самі мали українське коріння та приїжджали в Україну відпочивати. Ми не змогли усвідомити, що люди з, якими ми спілкувались, мали спільні моменти радощів, будуть підтримувати наші вбивства та вбивства інших українців.

Після перших місяців війни, відходу російських військових з Київської області ми почали поступово приходити у себе та відновлювати наше життя. Але якось тривожно. Хочеться спокою, тиші. На даний момент мир для мене – це, коли немає повітряної тривоги, новин про вибухи після ударів російської армії по будинках людей, про смерть людей через військові дії, про закінчення комендантської години та, найголовніше, це відчуття безпеки, усвідомлення, що війна закінчилась.

На жаль, війна не закінчилась та буде ще тривати довгий час. Тому ми продовжимо вірити та допомагати нашій Армії та всім причетним до нашої майбутньої перемоги.