Мені 40 років, у мене син і донька, 16 та 10 років. Ми проживаємо в місті Слов’янськ. 

24 лютого був жахливий ранок. Було дуже страшно і нічого не зрозуміло. Ми тимчасово виїжджали зі свого міста. Не вистачало пального, ми не розуміли, на який час їдемо і куди, не знали, чи повернемося взагалі додому.

Нас добре зустріли там, де ми мешкали. Були організації, які надавали допомогу: продукти і засоби гігієни.

Шокує те, що зараз діти без школи. Недавно був приліт в ту школу, де вони навчалися.

У рідних почалися хвороби на нервах. Моя мати похилого віку дуже хворіє. Всі знаходяться в невідомості, що буде завтра і що робити.

Настроюємо себе на позитив, погані думки відсіюємо і віримо, що Україна переможе. Мріємо, що це буде вільна незалежна процвітаюча держава. Люди назад повернуться, все відбудують. Головне - щоб був мир.