У перший день війни в Маріуполі одразу було чутно вибухи. Ми переїхали в центр, бо там ще не бомбили будинки. Більше ми додому не повернулись. До 15 березня ми прожили у пеклі. Літаки бомбили нас постійно, місто повністю зруйноване. Всі рідні були розкидані по місту, і ми не знали, чи живі вони. 

Ми виїхали під обстрілами. Не одразу наважились на це, але все ж таки вирішили виїхати. Наша машина на той момент ще була цілою. В порту була велика черга, тому ми поїхали наступного ранку. В Урзуфі переночували і поїхали до Запоріжжя. Потім - до  Чернівців. 

Мої батьки залишились в Маріуполі. Що з нашими тваринами, я досі не знаю. Я сподівалась, що буду їздити їх годувати, але це було неможливо. 

Я дуже хочу додому, але це неможливо. Ми будемо жити в Україні - однозначно.