Калабанова Дар'я

11 клас, КЗ "Ліцей "Мрія" КМР

Вчителька, яка надихнула на написання – Гайворонська Оксана Леонідівна

Війна. Моя історія

«24 лютого 2022 року» стало початком нової історії для кожного українця. Дуже прикро те, що ми ніколи не забудемо той роковий четвер, лячні звуки літаків та перші повітряні тривоги. Але впевнено можу сказати, що ми ніколи не пробачимо їм пролиту кров наших людей !

Війна – це така подія, яка сприймається абсолютно по різному. Дехто панікує і намагається виїхати з країни для безпеки своїх рідних, інші без ніяких докорів сумління роблять великі черги в  місцеві військкомати.  Для мене ж війна стала поштовхом до кардинальних змін в моєму житті, особливо в зміні пріоритетів.

Я зрозуміла, що розпочалася війна коли побачила сльози мами. Не плакала, а навпаки намагалася заспокоїти своїх рідних, дати розуміння того, що разом ми сила. Навіть почала спілкуватися з певними родичами, яких давно викреслила з свого життя…

Не можу сказати, що я відчувала паніку в перші дні цього жаху. Навпаки, я була дуже спокійна, що інколи лякало моїх рідних.  Сестри говорять, що моя спокійна реакція на ситуацію в країні зумовлена тим, що мій мозок просто блокує паніку і відключає емоції страху. І це не показник того, що я не усвідомлюю всю суть проблеми і наше становище. Моя ж думка на це проста, не має вже сенсу чинити паніку, вже пізно! Чим мені допоможе паніка і страх ? Головне чинити всі дії  холодною головою, не давати можливості емоціям брати над вами контроль. Все просто.

До «воєнної операції» моя сім’я, а якщо бути конкретніше я і моя мама, жили як і всі. З своїми проблемами, скандалами, нерозумінням один одного (можна це списати  на мій підлітковий вік ).  Я ж в свою чергу вважала  саме страшне , що може зі мною статися це погана оцінка в журналі, чи сварка з хлопцем та друзями. Так смішно про це писати, коли ти цілком впевнено можеш зараз сказати, що це такі мізерні проблеми. Але все таки прикро, що війна примусила мене змінитися в 17 років. Ці нелюди вирішили за мене коли настане час мені задуматися про проблеми, майбутнє. Своїми спробами врятувати нас, від нашого ж  народу сприяли великій кількості смертей тих, які були ні в чому невинні.

Моє життя змінилося кардинально, і більше це проявляється в моєму світогляді. Я почала помічати недоліки українського суспільства. Можу сказати, що

сучасна молодь є більш націоналістами, ніж люди старших поколінь, але це дає надію на те, що наше покоління виведе Україну на новий рівень,

звільнить від кайданів орків.

Ці події сприяли поштовху до обрання моєї майбутньої професії. Зараз в мене є ще більше бажання вивчитись на психолога - реабілітолога аби допомогти людям подолати цей жах, ці наслідки після війни. Пропрацювати проблему сприйняття нового життя, з корективами, які внесли не ми, а вирішили за нас.

Слава Україні !