Жив я з родиною в Маріуполі. Мали квартиру, працювали. Життя було дуже гарним, доки не прийшли орки. 

Жінка мене розбудила й сказала, що почалося. Емоції були найгірші, стан пригнічений. Декілька днів побули у своїй квартирі, потім почали спускатися в сховище, а згодом стали там жити, доки не з’явилася можливість виїхати в кінці березня.

У сусідів була можливість, і ми з ними поїхали: я, жінка й дитина. Виїхали недалеко від Маріуполя – туди, де не було бойових дій. Ми змогли це зробити, коли біля нашого будинку обстріли трошки стихли. 

Ми п’ять днів ночували в машині з перевізниками десь біля блокпосту. Враження були не надто гарні. Можливо, саме це і вплинуло на стан мого здоров’я. Не дуже безпечно там було.

Зараз я окремо від родини, бо не все складається так, як хочеться. Я мешкаю в Дніпрі. Жінка з дитиною не зі мною. 

Я вже п’ять місяців лікуюся. Почалися ускладнення від пережитого, проблеми з суглобом. Хотів влаштуватися на роботу, продовжити трудитися у своїй сфері, але не виходить, бо здоров’я погано відновлюється. 

Зараз із родиною доводиться на відстані жити, та й незрозуміло, що далі буде з країною. Невідомо, де буде наш дім і чи буде він взагалі. Погано, що в нас досі люди гинуть, а ворог навіть не збирається зупинятися. 

Не хочу нічого загадувати. Просто хочеться, щоб нарешті настав мир – після нашої перемоги.