Я була на роботі. Працюю в Нікопольському депо. Коли обстріл почався, то біля нас прилетіла ракета. Не зовсім поруч, але ми вибухи почули. Потім відкрили фейсбук, а там почали писати, що сталося. Я стала дзвонити додому. Донька була на той час в 11-му класі. Сказала їй, щоб дома сиділа. Це було о шостій ранку. Старшій доньці дзвонила в Київ і питала, що в неї відбувається. Страшно було, але що вдієш?

Труднощі в тому, що ми живемо в такому регіоні. То води немає, то світла. Словом, побутові проблеми. У нас така територія, що ми постійно під обстрілами перебуваємо вже два роки. Ми не виїжджаємо, тому що батьки тут залишаються. У мене і свекруха тут. Потрібно їм допомагати. Донька вступила на навчання і поїхала в Дніпро жити, а я так і залишилась. Старша донька виїхала за кордон, а ми тут. Зараз у мене проблеми зі здоров’ям, і я вже нікуди не поїду - потрібно тут їх вирішувати. 

Найстрашніше те, що ми живемо в ХХІ сторіччі і замість того, щоб розвиватись, рухатися вперед, ми живемо як первісні люди. У нас то світла немає, то водопостачання. Так не повинно бути. Яке майбутнє чекає наших дітей? А найстрашніше те, що ми до цього звикли. 

Раніше під час обстрілів ми ховались, а зараз не ховаємось, бо ми до них звикли. Ми ходимо кудись під обстрілами. Я вже розумію, коли «Градами» стріляють, коли «Ураганами», коли вибух близько чи далеко. 

Ми пережили фосфорний вибух. Спочатку дивились як це гарно, але потім розумієш, що це ж - не салюти. У нашому подальшому житті ми будемо всіх звуків лякатись. Нам тяжко буде звикнути до нормального життя.

Мене зворушило те, як люди почали одне до одного ставитися. Ми військовим збираємо допомогу і людям, які перебувають у складних життєвих ситуаціях у нашому регіоні. 

Мені хочеться, щоб це скоріше закінчилося і всі повернулись. Хотілося б перемоги. Ми живемо під обстрілами цілодобово. Це важко. 

Я розумію, що потрібно буде все відбудовувати, багато зробити, щоб усе налагодилося, щоб місто ожило і процвітало. Хочеться, щоб відновились усі міста, які зараз зруйновані. Хотілося б жити в цій країні і приносити їй користь.