Я з села Мала Токмачка Пологівського району. Мені 66 років. 

24 лютого ми спали, як звичайно. Нас розбудила сусідка і сказала, що почалася війна. Звісно, всі в шоці були.

Магазини розбили, та нам продукти привозили. Вода у нас в басейні була. Тим, хто залишився у селищі, досі возять гуманітарну допомогу. 

Найбільше мене шокували розбиті хати. Те, що ми там пережили, і не розкажеш. Там просто пекло було. Коли почало прилітати до нашої хати, тоді і ми вирішили виїхати.

Я виїхала сама до Запоріжжя. Діти раніше евакуювались: донька і син з маленькою внучкою. Треба, щоб скоріше перемога була, щоб повернутися додому. Своє майбутнє я бачу в своєму селі і в своїй хаті.