У її перший день лікарня прийняла понад сто поранених. Коли о 4-й ранку Анастасія підвела голову, то зрозуміла, що ще ніхто не спав і не їв – люди трималися на голому адреналіні. Вона рятувала життя, плакала над жахливими пораненнями, раділа, коли молоді солдати приходили до тями. Переконувала хлопців, що вони виживуть і вони виживали. Плата за це – неминуче вигоряння. І все ж таки звикнути до таких картин просто неможливо.