Авакян Мілена, учениця 9 класу Харківської гімназії №76

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гербін Зоя Миколаївна

Війна. Моя історія

Коли я прокинулась в перший день війни від вибухів - це була жахлива несподіванка, я сиділа в шоці. Все трапилось дуже несподівано, що аж тяжко було в це повірити, але це була жорстока правда. Тоді багато магазинів закрилося, але це не заважало так сильно: іжа все одно в нас була, але ситуація була напруженою.

Перші дні були як в тумані: вибухи, хованки в підвалі, жах та ми з своїми думками…

П'ятого березня ми приїхали до Львова на потязі, коли тікали від війни. Їхали ми з сусідкою, її донькою, з сестрою моєї мами та з моєю двоюрідною сестрою. Ми знайшли невелику квартиру і там всі оселилися. У Львові я і вчилися до кінця сьомого класу. Все було непогано, але навіть тут не було безпечно, в один день трапилась така історія: діти спокійно грали на майданчику, я гойдалася на гойдалці, але раптом над нами пролетіла та вдарила ракета, я нічого не почула, так як була у навушниках, але я побачила  злякане обличчя моєї мами, вийнявши навушники знов пролунав потужний вибух.

Ми побігли у перший підвал, там було багато людей, які плакали від страху. Цей день розірвав моє серце на шматочки. Це дійсно показує, що куди би ти не біг, війна тебе дістане. Я кожного разу надіюсь, що українці виграють, і цей жах незабаром закінчиться, та всі сможуть повернутися до спокійного життя.

Зараз все більш менш гаразд та вибухів чутно менше, я навіть змогла літом з'їздити в Карпати у табір, де розважилась та заспокоїлась від постійного стресу. Але той факт, що люди досі ризикують своїм життям та помирають на цій війні ніколи не покине мою голову.

Ми завжди будемо пам'ятати те, що ворог зробив із нашою державою, людьми, тваринами й взагалі з життям!

Україна  ніколи не вибачить те, що вони накоїли на нашій землі! Я більш чим впевнена, що агресор отримаює карму, яку заслуговує. Я вірю - ми переможемо,  наскільки б тяжко нам не було, разом ми зможемо все!