Ближче до осені був обстріл і постраждав наш будинок. Після цього ми були змушені виїхати, тому що в дитини був величезний стрес. Він малював усе в чорному кольорі, усе чорним фломастером. Виїхали і мої батьки, тому що їх будинок теж постраждав. Тому війна почалася для нас, коли зруйнували наше житло.

Потім наш будинок розікрали. Ми практично залишилися без одного будинку. Ми повернулися і зараз живемо в батьківській домівці, як змогли, відновили його.

Ми приїхали на початку минулого року. Зараз тут практично не ходить транспорт, не так як раніше. Все одно чути звуки вибухів, це дуже страшно.

Одного разу я залишила дитину в подруги, мені потрібно було виїхати в Красноармійськ [Покровськ]. Це було у 2014 році. І в той день снаряд впав біля нашого будинку. Якби я тоді не поїхала, могло бути щось страшне, бо в тій спальні, де ми з дитиною спали, вилетіли всі шибки.

У нас працює тільки завод. Зараз працює тільки чоловік, тому що тут немає можливості знайти якийсь заробіток.

Раніше людям допомагали відновлювати будинки. Нам допомогли замінити дах, а паркан і ворота ми міняли самостійно. Але зруйнованим ще залишається куток будинку. У минулому році фінансово ми не потягнули ремонт зовні, поки зробили тільки всередині.

Звичайно ж, ми всі почали цінувати життя та мріємо тільки про мир.