Я зі своєю родиною були вдома. Ранком збиралися у школу і раптом до нас прийшла наша сусідка й повідомила про початок вторгнення. Ми страшенно перелякалися і ввімкнули телефони й почали дізнаватися про всі страшні події цього дня.

Потрапляння ракети на вокзал, який знаходиться через дорогу від нашого будинку. О 5 ранку ми почули найстрашніший звук, ми були страшенно перелякані, в нашому будинку розносило віконні рами, вікна повилітали. Саме через цю подію ми евакуювалися на захід. Але й там ми зазнали декілька ракетних ударів, з вікна ми бачили пожежу через потрапляння ракети, чули страшенні вибухи й бачили на власні очі ракети, які втрапляли поруч з нами. Наш тато лишився вдома разом із кішкою.

Ми бідна родина, у нас дуже обмежений бюджет. Ми завжди сильно економимо. Голоду, звісно немає, але є нестача.Я, мої 2 сестри й матуся на заході України. Тато з кішкою вдома лишився. Бабуся, дядько, хрещений, й інші близькі родичі наразі знаходяться в окупації. В мене за всіх них страшенно болить душа й серце.

З початку вторгнення я стала більш відволікатися малюванням й підтримувати своїми малюнками наших військових. Я сиділа й малювала гуашшю, інколи під якийсь фільм. Малюю картини, ілюстрації, розписую писанки, розмальовую шопери та одяг на своїй арт-сторінці. Але тепер, читаючи книги про війну, моє серце відгукується, бо я розумію, що це реальність. Ось тому, моя відповідь лист А3, фарби, пензлик й книги.