Дзіраєв Микола, 16 років, студент Дніпровського фахового коледжу технологій та дизайну

Вчитель, що надихнув на написання есе: Каширіна Ольга

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Ця ніч 24 лютого докорінно змінила життя нашої країни й моє особисте. Цей день почався з вибухів у центрі міста.

Я прокинувся від них й не зрозумів, що трапилось. Замість того щоб збиратися до школи, я почав дивитися новини й зрозумів, що почалась війна. Я й раніше чув це слово й вживав його, але тепер воно стало настільки близьким й страшним, що я не відразу зміг його усвідомити. І хоча останнім часом багато говорили про те, що вона можлива, ніхто не сприймав це всерйоз. Це розуміння прийшло значно пізніше, коли я зрозумів, що моє життя, життя моїх рідних буде зовсім інше. Нас переслідує постійне почуття небезпеки, війна перекреслила всі плани й мрії, примусила жити за своїми законами. Кожного ранку, замість того, щоб збиратися до школи, я думав про небезпеку, жахіття, які може принести цей день. Мої рідні були зайняті турботами про забезпечення в сім'ї всім необхідним кожного дня радилися про те, виїжджати з країни чи залишатись, хвилювання за сестру, яка знаходиться в іншому місті, чи повернеться тато з роботи і взагалі, чи залишимось ми живими. Все це виводило з рівноваги, нервувало, в голові плуталися думки важко було прийняти якесь остаточне рішення.

Так тривало декілька днів, але потім я зрозумів: незважаючи ні на що, треба вчитися, здобувати знання, будувати свій шлях у житті, робити все для того, щоб бути корисним своїй сім'ї, країні. Я виходив на онлайн уроки, зосереджувався на навчанні, робив усе для того, щоб досягти своєї мрії - вступити до коледжу. Влітку я успішно склав вступні іспити, й моя мрія стала дійсністю. Зараз я із задоволенням навчаюсь на першому курсі за спеціальністю "Менеджмент" в Дніпропетровську коледжі технологій та дизайну.

Але разом з тим я не стою осторонь від тих подій, які відбуваються в моїй країні. Мене захоплюють подвиги наших героїчних захисників, які ціною свого життя звільняють наші території від загарбників. Горджуся тим, що мій дядько знаходиться в лаві захисників України. Наша сім'я постійно знаходиться з ним на зв'язку, допомагає не лише морально, але й матеріально. Захоплююсь мужністю колишніх учнів нашої школи, що героїчно звільняють наші міста й села. Дехто з них повернувся з важкими пораненнями, дехто віддав своє життя за Україну… Отже, ми повинні усвідомлювати, якою ціною дається нам незалежність, підтримувати ЗСУ, бути свідомими громадянами, шанувати свою мову, культуру, протистояти ворожій пропаганді, вірити, що Перемога обов'язково буде за нами. Ми все відбудуємо, зробимо все ще кращим, ніж було і, на зло окупантам, будемо жити й процвітати у вільній країні!