Мені пошкодили будинок, він так і стоїть і вже починає валитися. Норвезька фірма [Норвезька рада у справах біженців] і Червоний Хрест пообіцяли ремонт, але в двадцятому році почалася пандемія. Сказали, що поки нічого нікому не роблять. Зараз у Мар’їнці Червоний Хрест допомагає багатьом. Дах мені перекрили завдяки нашій міськраді, але в будинку відійшли два вікна та цегла в стіні. Я зв’язалася з Червоним Хрестом, а вони сказали: «У нас на такі програми в даний момент грошей немає. Ми знаємо ваш будинок, але зараз не можемо допомогти».

А будинок руйнується, уже 2021 рік. Хоча б сто тисяч на цей будинок потрібно, але я не можу з пенсії зібрати, мені сімдесят один рік. Я ж ніде не працюю. При всьому бажанні працювати, де я можу, хто мене візьме в такому віці?

Я тридцять років жила в Донецьку, у Будьонівському в районі, усе було добре. У мене померли чоловік і син. Я переїхала в Мар’їнку, тому що тут була батьківська хата і батьки ще були живі. Уже двадцять років я перебуваю в Мар’їнці.

Тут мене застали бойові дії. Я тоді працювала в охороні, саме пізно ввечері чергувала. І о десятій – на початку одинадцятого вечора 11 липня 2014 року почалося бомбування Мар’їнки. Ми сиділи в підвалі. Потім я поїхала Маріуполь до подруги, із молодшим сином сиділа в неї на дачі до осені. Він інвалід. Але потім все-таки повернулися в Мар’їнку та досі тут знаходимося. Батьківський будинок невеликий, шість на вісім, є літня кухня і велика присадибна ділянка.

Ми постійно отримували гуманітарну допомогу від Ріната Ахметова, і отримували ті, кому за шістдесят п’ять. Синові давав Червоний Хрест. Ще зо двічі давала якась організація. А так він отримує пенсію 2200 гривень. Чоловік помер, він пропрацював шахтарем тридцять років, я перейшла на його пенсію.

Продуктів зараз вдосталь, магазинів дуже багато. За кількістю людей у Мар’їнці, за переписом населення, проживало десять тисяч, а зараз у межах шести тисяч, як кажуть. Черг немає – іди й купуй все, аби були гроші. Усього вдосталь: і хліб, і все, що душа бажає.

Ми сподіваємося, що на території Мар’їнки не буде воєнних дій. Тут вже бити нічого, усе перебили, де люди працювали: і шинний завод, і хлібокомбінат, і молокозавод. Прямі влучання були.

А з того боку Мар’їнки, яка відходить до Трудовських, до Донецька, там танками перебито все, усі люди звідти пішли, будинки стоять побиті. Люди переважно орендують у Кураховому квартири. А наш бік, який знаходиться в бік Курахового, ми так і залишилися у своїх будинках.

Ідеш вулицею – ніхто не виїхав, люди доглядають за всім. До нас приїжджав мер, він сказав: «Війна йде, а в них біля кожного двору цвітуть квіти». Ось так доглядають люди за дворами. І взагалі, щоб на вулиці була чистота й порядок. У нас добре працюють міські служби, сміття прибирається постійно.

Тільки вода в Мар’їнці дуже погана, тільки для господарських потреб, а так ми її не п’ємо, купуємо собі воду в магазині. Ми ще сподіваємося, що буде все добре.