До війни Людмила Олександрівна була активною жінкою, їздила на мотоциклі. Пережиті обстріли та стреси позначилися на здоров'ї, вона перестала ходити. Коли стріляли, люди з маленькими заплаканими дітьми сиділи в підвалах і молилися. Жінка впевнена, що їх врятував Господь.

Ми щовечора ховалися у підвалі, там стояли ліжка та ми на дошках спали