У 2014 році, коли ми повернулися з батьками з відпустки, уже почалася війна. Перші два місяці ми жили в селі під Донецьком, де йшли активні бойові дії. Ми дуже часто ховалися в підвалі, і я із сестрою дуже боялася, що влучать у наш будинок.

Одного разу був випадок, коли цілий день не бомбили. Увечері ми із сім'єю сіли вечеряти, а через п'ять хвилин у будинок на сусідній вулиці влучив снаряд. Тієї миті я настільки злякалася, що в мене почалася тахікардія.

У 2015 році ми вже переселилися до Маріуполя й почали спокійно жити. Улітку ми навіть завели кота. Трохи пізніше в Східному районі почалося бомбування – ми знову дуже злякалися й десь годину ховалися у ванній.

У 2015 році я вперше відсвяткувала свій день народження з купою друзів. Це був найкращий день за минулі два роки.

2016 рік пройшов дуже тихо та спокійно. А 2017 року мама запропонувала мені поїхати до табору від Фонду «Допоможемо». Спочатку я не хотіла їхати, думала, що буду сумувати за друзям. Коли мама сказала, що я все ж їду, я трохи засмутилася, але коли я заїхала, мені дуже сподобалося.

Я відпочила від суєти і з новими силами повернулася додому.

І цього року я була дуже рада знову поїхати до табору від Фонду. Я дуже вдячна, що є такі люди, які допомагають у важкі моменти.