Я жила в селищі поблизу Бахмута. У перший день війни в мене була сильна паніка. Я не знала, що робити. Почала готували укриття, спати з дітьми лягали одягненими. До страху війни ще додалося горе: зять захворів на онкологію, потрібні були ліки, які дістати було неможливо. Його вивезли, але врятувати не вдалося.

Я виїхала, аби не піддавати ризику дітей. Зараз живу у Світловодську. На моєму шляху трапляються хороші люди, яким я вдячна за допомогу. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться, і ми житимемо нормальним життям.