У нас 24 лютого було спокійно, але ми чули вибухи. Потім через село почали рухатися колони. Було страшно. Ми сиділи в будинку, щоб нас менше бачили. Коли у нас заселялися російські солдати, також дуже було страшно. Думали, що нас вже не визволять, бо було дуже багато їх, і техніки, але ми чекали.

У нас продукти і ліки були в запасі, так що вистачало. Світла не було. Водонапірні башти працювали від світла, то не було і води. 

Ми десять місяців просиділи без світла. Купували дизель і накачували в башту воду.

Родичі всі роз’їхалися. Зараз, на жаль, не усі повернулися. Деякі виїхали за кордон, і ми вже більше року не бачилися.

Визволення було неочікуване. У нас не було зв’язку, інтернету. 10 листопада, коли звільнили Снігурівку, ми не думали, що 11-го нас звільніть. Коли наші ЗСУ були у нас в селі, ми так від радощів плакали - це не передати словами.

Будемо надіятися, що дуже скоро всі українські території звільнять. Майбутнє бачу світлим і без війни.