Віктор Іванович доглядає дружину з інвалідністю. Вони до останнього сподівались, що війна триватиме недовго. Та коли обстріли Оріхова стали щоденними, стареньким довелося евакуюватися в Запоріжжя. 

Моя дружина Ганна Олексіївна після інсульту стала інвалідом першої групи. Через це нам спочатку довелося переїхати ближче до дітей в Оріхів. А коли почалася війна, ми виїхали до Запоріжжя.

24 лютого у мене був день народження. Отак мене «привітали». А я ще й пожартував тоді, мовляв, у мій день народження почалася війна, а у день народження дружини – 18 травня – закінчиться. Ми тоді ще мешкали в Оріхові, думали, що все це швидко зійде нанівець. Але не так сталося, як гадалося. Сиділи ми, сиділи, аж поки шибки не повилітали в хаті. Тоді стали збиратися на виїзд.

Найбільша проблема в мене – це памперси, оскільки дружина лежача. Їй потрібно як мінімум дві пари на день. І навіть та гуманітарна допомога, яка тут є, переважно складається з продовольчих товарів. Ми дякуємо за це Фонду Ріната Ахметова, ми дуже багато отримуємо. А от із предметами особистої гігієни, тобто памперсами, складніше. Ми живемо в людей на квартирі, не хотілося б їм шкоди якоїсь наробити. Хочеться, щоб побільше було памперсів, щоб було чистенько.

Зараз всі люди згуртувалися, допомагають одне одному. Особливо волонтери, особливо з гуманітарною допомогою, яка йде від спонсорів, зокрема й від Ріната Ахметова.

Ця допомога, людяність, звичайно, вражають.

Але ж скільки людей загинуло! А скільки втратили свої домівки, своє майно, своїх близьких! Стільки людей полягло незрозуміло для чого! Кому це потрібно було? І чим воно закінчиться – ще невідомо.