Ковалівська Єлизавета Сергіївна, 14 років, Марківська ЗОШ І-ІІ ст.№1 Марківської селищної ради Луганської області

Есе «Один день»

Що таке війна? Я думаю, що кожен мешканець планети Земля  задумувався над цим питанням і вже ніяк не хотів би зустрітися з цією жорстокою «дамою».

Історії відомі різні війни - імперіалістичні, громадянські, вітчизняні, а сьогодення принесло гібридну. Та які б вони не були, а всі несуть вбивства, смерть, зраду, голод…

Війна – сестра темної сторони людської душі, яка знаходиться на одному рівні з ненавистю та жорстокістю і вважається спадком лукавого. Війна є гріхом та злочином проти ближнього, що суперечить заповідям Божим.

Як і коли починаються війни? Історики досліджують причини та наслідки, вивчають  перебіг подій… Це, безумовно, важливо у часовому розрізі, але для кожного члена суспільства  військові конфлікти приносять біль. Хтось заперечить, що є люди, яких біда обходить. Ні не обходить! Черствих душ не буває! Свідомо чи підсвідомо ми всі вболіваємо за рідних, друзів, близьких, знайомих.

Одного разу ми з мамою гостювали у тітки в Луганську. Саме тоді я стала свідком страхіття. Увечері всі переглядали кінофільм, і раптом десь неподалік від квартири родичів почулося щось схоже на гуркіт грому. Всі були впевнені, що трапилася якась аварія або спалахнула бензоколонка. То було б, мабуть, кращим з усього, що стало відомо зрештою.

Ми тієї ночі так і не заснули, бо весь час боялися все нових і нових вибухів. Вночі мені було моторошно, адже нічого не видно і не зрозуміло, що робиться, але на ранок стало ще страшніше, бо вулицями їздили бронетранспортери, танки і усюди походжали військові зі зброєю.

А ще літаки періодично пролітали повз балкони багатоповерхівок. Будинок, здавалось, у ту мить не тримався на фундаменті, а мав під собою якісь пружини і весь час здригався.

Само собою стало питання про те, що якось треба вибиратися з тієї пастки – їхати додому. Мама поспіхом склала речі, підхопила мене за руку і ми майнули на автовокзал. На той час рух автобусів вже припинився. Втрапити хоч до якоїсь автівки було неможливо.

Тоді було прийняте рішення – поїхати потягом хоч де, аби вирватися з міста. До вечора ми якось дісталися до Старобільська, а вже звідти до Марківки.

Наступного дня ми теж чули постріли і вибухи, але вони вже не лунали так гучно. Марківчани розуміли, що до епіцентру подій далеко. Подейкували, що потяг, яким ми приїхали, був останнім,  залізницю підірвано, знищено один із вагонів, загинули пасажири... Нам просто пощастило вчасно покинути  небезпечну зону. А потім минуло ще багато страшних діб.

З кожним днем я впевнююсь, що мир багато важить. Для гідного існування людям необхідні спокій, підтримка. У родині потрібне надійне чоловіче плече. Та, на жаль, вже багато матерів не дочекались зі служби своїх синів, дружини – чоловіків, а діти – батьків.

У нашій школі є меморіальна дошка, присвячена учню-випускнику Андрієнку Сергію, прикордоннику, котрий загинув, виконуючи службовий обов’язок. А на центральній площі селища облаштовано пам’ятний знак воїнам-учасникам АТО.

Найжахливішим є те, що ця війна багато в чому протирічить загальнолюдській моралі. Воюють два колись братніх народи. Жертвами є стосунки між дуже близькими людьми, адже нещодавно усі мали можливість без перешкод поїхати у будь-яке місто області та й до РФ. А тепер події російсько-української війни тягнуть за собою низку згубних наслідків. Я вважаю, що дану ситуацію можна порівняти зі зрадою. Ця духовна вада часто затьмарювала свідомості багатьох. Іуда Іскаріотський, один з апостолів, який зрадив Ісуса Христа, коли викрив його перед книжниками та фарисеями. Сумління та відчай потім здолали слабке єство Іуди, і він згубив себе.

Що чекає нас завтра? Зрозуміло, що багато втрачено, не повернути життя загиблих, не загоїти ран, а сльози матерів не проростуть квітами.

Звичайно, біль і відчай ще довго полонитиме зранені людські душі і серця. Та, мабуть, перше і найголовніше - слід припинити війну всередині самих нас.