Мені 18 років, проживав в селі Кленове біля Бахмута Донецької області, вчився у Лимані, також Донецької області. Я був в гуртожитку. Прокинувся, сусіди по кімнаті кажуть: «Війна!» Я поліз в новини, потім зателефонував родичам. Потім на практиці був. 

Пішов в нічну зміну на станцію - там ще тихо було, нічого ще не літало. Згодом прийняв рішення приїхати додому в село, а потім взагалі виїхав з Донецької області. 

Подумав, що потрібно виїжджати - дуже неспокійно вже у нас було. Вже просто поруч росіяни були. Думали, що пересидимо, але нічого не закінчувалося.

Запам’ятав, як сестра з Харкова телефонувала і сказала, що обстріл дуже сильний був.

Зараз ми виїхали, знаходжусь в Кривому Розі. Тому що тут безпечно і недалеко від нас.

Коли ми виїжджали, все ще було по-мирному. Це вже потім там стало дуже неспокійно. Ми виїжджали своїми силами на автомобілі. Забирали тільки кота. Виїжджали двома машинами, в другій машині були ще люди з Попасної.

Роботу втратили всі, дім, рідний край втратили. Рідні всі виїхали. Всі поруч, всі - тут.

Знаю, що війна закінчиться нашою перемогою, і відновленням наших територій.