Я з Сєвєродонецька, все життя тут прожила. Мені 47 років. Місяць ми мешкали в бомбосховищі на АЗОТІ, а потім нас вивезли в Черкаси. Тут вже два роки проживаємо.

Я до цих пір не можу уявити собі, що таке могло трапитися. В наш час - і війна. Це взагалі в голові не вкладається. Не дай Бог таке пережити як ми , виїжджали вже під обстрілами.

Вже не було світла, не було води, на кострі готували їжу. Отак жили. Ну, вижили, і слава Богу. Головне, що живі.

Ми всіх домашніх тварин з собою забрали: у нас кішка, морська свинка, у батьків – кіт. Всі з нами живуть. Я на роботу вже влаштувалася. Ще ходжу плести сітки - допомагаю нашим хлопцям, і мені це допомагає.

Хочу повернутися додому. Будемо відновлювати своє рідне місто.