Мені 36 років. Проживаю в Снігурівці. Наше місто було окуповане вісім місяців. Перший місяць ми були в окупації, а потім із дітьми виїхали в інше місто.
Ми коли тікали – взяли тільки два пакети з речами і документами. У нас не було ні коштів, ні посуду, ні постільної білизни.
Посадили дітей і поїхали. Евакуація відбувалася під обстрілами. Коли ми виїжджали, почався обстріл – було дуже страшно. Боялися, щоб не прилетіло в машину.
Люди нам постійно допомагали, підтримували. В родині ми згуртувалися, стали дружнішими. Перестали бути кожен сам за себе, а стали одним цілим.
Дитину я водила до психолога, була там разом із нею. Ми трошки переключалися на інше. Тільки віра в себе допомагає.
Я вважаю, що вона повинна закінчитися дуже скоро. Бажання в мене таке, щоб це якнайшвидше сталося. Може, влітку. Я думаю, майбутнє буде світлим, ми все відбудуємо.