Родина Марини зараз у безпеці, але пережили вони немало: вибухи поряд з домом у перший день війни, окупація у Ромнах, куди вони тікали з Одеси, нестача їжі.

Мені 32 роки, я проживала в місті Одеса. 24 лютого я була вдома. Це була ніч, були вибухи (біля нас військова частина), ми дуже злякалися, ховалися в бомбосховищі. У мене дворічна дитина, тому ми вирішили тимчасово переїхати. Мій тато забрав нас до себе - з Одеси в Ромни.

В Ромнах було все нормально, слава Богу. Та найбільше шокувало те, що ми потрапили в окупацію - було три тижні, коли росіяни були тут.

Взагалі найважчим було те, що не стало харчів - були пусті прилавки, нічим було годувати дітей. А ще важко усвідомити, що в сучасному світі потрібно сидіти в бомбосховищі в холоді, в голоді.

Чоловік втратив роботу. Раніше він працював за кордоном, зараз у нього роботи немає. Я в декреті. Фінансово це дуже тяжко.

Спочатку я пила таблетки, щоб якось впоратись зі стресом. Зараз почуваю себе краще – ми звикли до того, що відбувається. Потрібно жити далі.

Я сподіваюсь, що на початку літа все це скінчиться. Я мрію повернутись додому в Одесу, планувати майбутнє нашої родини, віддати дитину в садочок та піти на роботу.