Коли дізналась про початок російського вторгнення я і моя сім'я були вдома в м. Бахмут. Ми до останнього сподівались, що цю нечисть наші захисники переможуть швидко, тому нікуди не їхали з міста.

Я продовжувала ходити на роботу. Донька вчилась в школі і навчання було переведено в режим онлайн. 

Перша найбільша проблема - це втрата свого нормального забезпеченого життя. Втрата домівки і втрата близької людини . Мій тато жив на території, яка зараз окупована. Він пропав безвісті. Я втратила своє житло назавжди.

Життя зруйновано. Відчай. Я не можу почати життя з початку. Як не намагаюсь, не вдається.

16 травня 2022 року ми з дитиною потрапили під авіа обстріл , коли були на подвір'ї біля нашого будинку в м. Бахмут. Три авіа бомби прилетіли в будівлю поруч. На нас летіли уламки від тої будівлі. Ми вижили і навіть вціліли, що є незвичайним дивом. Нам пощастило. А 15 травня в той же час моя донька ходила сама туди де прилетіло, магазин за морозивом. А я була на роботі.

І я досі с жахом думаю, а якби цей авіа обстріл трапився на день раніше. Після того авіаобстріли міста стали кожен день, тому ми тікали з міста під обстрілами.

Потім ми жили в м. Нікополь. І жах війни дійшов ітуди. Місто Нікополь почали обстрілювати щоденно. І вдень і в ночі. Ми боялись вийти з будинку. Щоб не потрапити під обстріл. Снаряди градів і артилерії прилітали і в наш двір і поряд. Стіни трусило. В такі моменти ми сиділи в коридорі.

Я накривала своїм тілом доньку і молилась. Бо це був суцільний жах. Кожен приліт снаряду і дім здригався і здавалось що наступний влучить в нас. 

З гуманітарною катастрофою стикнулась. Не знаю, як вирішувати цю проблему. Бо не маю грошей. Стикнулись з нестачею їжі , ліків , одягу. Відсутністю грошей, щоб сплатити аренду житла і комунальні послуги в евакуації. 

Зараз роботи не має. І це головна проблема .

Бо через це ми з дитиною не маємо грошей. Я активно шукаю роботу, але безуспішно. Були випадки коли мені відмовляли в прийомі на роботу через те, що я впо. Або просто не відповідають на резюме. Або кажуть ми вам перетелефонуємо.

Я маю вищу юридичну освіту. До війни працювала слідчою. Зараз не можу працювати на цій посаді за станом здоров'я. 

Я живу разом зі своєю донькою. Усю іншу мою родину розкидало по світу. Мій тато зник без вісті під час бойових дій в селі Волноваського району Донецької області, де він проживав. 

Моя донька була в таборі від фонду Ріната Ахметова. Зворушило те, як гарно дітям організували відпочинок. Гарне харчування, гарні умови проживання, робота вожатих, психологів і усієї команди заради наших дітей.

Є речі, які нагадують мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. 1. Ключі від нашого з дитиною житла, від нашої квартири в м. Бахмут.

Якої більше не має, в яку ми більше не зможемо повернутись.

2. Шматок , уламок від снаряду, який залетів до нашої квартири і дивом не поранив нас з дитиною.