З початку повномасштабного вторгнення місто Лисичанськ знаходилось під постійними обстрілами, тому одразу зникли світло та вода, а потім газ. Березень 2022 року був дуже холодний, довелося мерзнути. Коли стало нестерпно перебувати в квартирі, спустилися до підвалу. Два тижні переховувались у підвалі, без зв'язку. Збирали сніг, щоб танув, для побутових потреб. Коли тимчасово відремонтувати електропостачання і з'явився мобільний зв'язок, зрозуміли, що ворог наблизився. Щоб не опинитися в окупації, евакуювалися. Від постійного стресу та страху у дітей почала спостерігати нервовий тік. Виїжджали під обстрілами. Коли Лисичанськ захоплювали, було влучання в стояк нашого під'їзду на 3 поверх. Весь стояк, включаючи нашу квартиру на 7 поверсі, вигорів вщент. Все майно згоріло, нічого не лишилося. Вже рік орендуємо житло, молодший син Єгор навчається он-лайн, спілкування з однолітками відбувається тільки он-лайн. Я вже навіть замислююсь, що може бути інтернет залежність, бо весь час за комп'ютером. Майже не виходить на вулицю.

Ми з 2014 року знаємо, що таке війна. Для нас звичними стали звуки вибухів та стрілянина. Але коли летить в дах будинку, у двір, коли вночі заграви від обстрілів та свист, і ти не знаєш, чи переживеш цей обстріл. Але головне, що є діти, які мають жити, і для цього ладен під кулями йти на криницю по воду, чи шукати місце, де купити хліба. Ми навчені з 2014 року. Ми робили постійно запаси і 24.02.22 одразу, поки ще працювали магазини, зробили запаси продуктів та засобів гігієни. Але через два тижні закінчилася вода, тоді почалася боротьба за виживання.