Рудник Рената, Балаклійський ліцей.

Стрімко збігають літа. Уже 7 років і 5 місяців пройшло від початку збройного конфлікту на Сході нашої держави, який розпочався російськими загонами, котрі вторглися на територію Донбасу після захоплення Російською Федерацією Криму і проголошення державних суверенітету «ДНР» та «ЛНР».

Зараз мені 14. Чи можу я, семирічна дівчинка, пам’ятати події тих років? Так, пам’ятаю…

Назавжди закарбувався день, коли пролунав на всю школу, на всю громаду останній, тужливий, дзвоник, що розривав тишу, для мого односельця Мойсеєва Станіслава Анатолійовича, який загинув у липні 2014 року в районі КПП “Ізварино” під час мінометного обстрілу. Він віддав життя своїй державі, будучи до кінця вірним присязі.

Саме тоді для мене, моєї родини, усього нашого села стало зрозуміло, що війна поруч, що це не фейк, не примара

Багато розмов велося вдома. Мама на той час працювала у відділі кадрів Балаклійської лікарні. Стопи документів, купа інформації, чимало всіляких списків готувала не лише на роботі, а й вдома. Тато - майстер аварійної газової служби. Ніхто не знав, що чекає завтра. Було зрозуміло, що в разі продовження воєнного наступу, саме аварійні, надзвичайні служби стануть в один ряд з військовослужбовцями на захисті, безпеки нашого життя.

Часто плакала мама... Ми з братом, ще малі, розуміли, що діється щось серйозне.

Звідусіль: по радіо, телебаченню, з газет – лунали новини. Найстрашнішими, нещадними, моторошними та гнітючими були щоденні цифри про втрати на Сході. Думаю, що саме в цей час уся країна, увесь світ зрозуміли, що війна реальна, загроза дійсна. Світ змінився.

Війна… Це слово викликає гіркоту втрати, сльози на обличчі кожного українця. Нічого страшнішого, ніж війна, не може бути на всьому білому світі.

Бойові дії під Донецьком та Луганськом забрали тисячі життів ні в чому не винних людей, воїнів, які стали на захист наших кордонів, що воювали за свободу, за мирне небо над головами, за своє і наше щастя на своїй землі. Відважні, хоробрі, відчайдушні, безстрашні… Можна ще довго перераховувати людські якості наших хлопців-героїв, які стояли і зараз стоять на кордоні, та головне – вони незламні.

Ніяка психологічна пропаганда та реальна фізична загроза не в змозі зрушити їх з місця, змінити їхні погляди та вірування.

Часто замислююсь, звідки в українців така незламна воля, сильний дух захисників? Наша історія, історія України – це суспільна боротьба за становлення держави та незалежності. Винниченко говорив: «Бути українцем – це значить бути постійно в стані доказування свого права на існування». Наша ненька кілька років змінювала назву і форму. Становлення держави відбувається одночасно зі спробами стримати зовнішню агресію. Початок міжнародного визнання України як незалежної держави відбувся 1 грудня 1991 року. Слова, “незалежність”, ”суверенітет” наповнились реальним змістом, прагнення та скорботи українців увінчалися успіхом.

Та, мабуть, родючі землі з багатими врожаями, високими шпилями Карпат, буковими лісами, унікальною природою та яскравим сонцем не дають спокою загарбникам, агресорам та жадібним нападникам спати спокійно.

Найважливішою проблемою нашої держави, як і всього світу, є проблема досягнення та збереження миру. Жорстока реальність полягає в тому, що ніколи ще в історії людства не накопичувалася така кількість смертоносної зброї, як тепер. Майже половину коштів на військові проблеми у світі витрачає дві країни – США та Росія.

Важко уявити міць нашого ворога. Особливо велику небезпеку становить арсенал ядерної зброї. Безумовно, якби людство пішло по шляху ядерного роззброєння, планета Земля стала б більш спокійним місцем для життя.

Україна - одна із перших країн світу відмовилась від ядерної зброї. Ми завжди шукаємо мирні шляхи вирішення конфліктних питань. На жаль, не лише у нас в Україні, а й по всій планеті відбуваються міжнародні конфлікти. Гинуть люди, знищуються міста і селища… Окрім великих руйнувань, військові дії завдають величезної шкоди навколишньому середовищу. Людство голосно кричить про перемогу над чумою, віспою, сибіркою та мовчить про біологічну, хімічну, ядерну зброю.

Щоб покінчити з війнами, збройними конфліктами, треба покінчити навіть з думками про їх прийнятність та припустимість.

Наразі наш час – це час неймовірної напруги, яка виникла між аморальними та гуманними цінностями. Я щиро сподіваюсь, що людство зробить висновки зі своїх помилок. Наше покоління повинно достукатись до здорового глузду тих, від кого це залежить. Адже мир у всьому світі – це так привабливо!