У мене є чоловік і син. Ми жили в місті Бахмут Донецької області. Я домогосподарка. Чоловік працював охоронцем на фабриці. Син – студент. 

У перший день війни були удари по військовій частині та ще кількох місцях. У кінці березня ми виїхали до родичів у Кіровоградську область, бо син не міг навчатися через відсутність світла. Згодом повернулися додому. Через деякий час знову поїхали на Кіровоградщину. Пізніше переїхали в Черкаси. Зараз мешкаємо у Запоріжжі. 

Поки ми були в Бахмуті, надто страшних подій там не відбувалося. Це зараз там жах коїться. Я знаю одного чоловіка з Бахмута, який вивозить людей під обстрілами. Захоплююся його сміливістю. 

Ми з чоловіком не змогли знайти роботу у своєму районі, а далі їздити дорого, тому поки що - безробітні. 

Нам знайоме Запоріжжя, бо тут колись жили наші родичі, але ми все одно дуже хочемо повернутися додому. Там залишилися наші собака й кіт. Сподіваємося, що з ними і з будинком буде все гаразд. 

Я думаю, що війна триватиме не менше року. Проте вірю в найкраще. Не можна опускати руки.