Я з села Степове, в мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили мирно, все у нас було добре, поки не зайшла росія і не почала нас вбивати. 

Перший день війни я запам’ятала дуже страшним. Ми з дітьми плакали, сиділи в погребі. Потім було ще страшніше.

Шокувало, як сусідку вбило. Ми такого раніше ніколи не бачили. Дуже було жалко і страшно. Окупанти стріляли чоловіку в ноги - в цьому теж нічого приємного.

Коли вже зайшли наші військові і сказали, що потрібно швидко евакуюватися, ми за десять хвилин зібралися. Військові нас супроводили, щоб ми на своїх машинах виїхали до Запоріжжя.

І сюди все одно іноді прилітає. Діти вдома сидять, я вдома. Чоловік - військовослужбовець. Я стараюсь триматися, але дуже важко жити не в себе вдома.

У майбутньому для мене головне - щоб був мир.