Маркевич Вероніка, 9 клас, Косівський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Головко Тетяна Вадимівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Вона скалічила мільйони життів, несучи за собою зло і розруху. У кожного своя історія, свій тернистий шлях, який має болючий початок і поки що не має кінця…

24 лютого 2022 року війна змінила моє життя та життя моїх рідних. Починаючи з того дня, очі моєї мами майже не пересихали.

Перші місяці ми ховалися в підвалі, здригалися від кожного невідомого звуку та благали когось невідомого, щоб допоміг нам зустріти наступний світанок.

Ті місяці були найстрашнішими, бачити мамині сльози було нестерпно. Звісно, через рік стало легше. Що страшніше – ми звикли. Звикли до звуку повітряної тривоги, звуків вибухів та гулу, що розносять літаки та ракети.

Весною 2023-го тато приєднався до мого дядька й кузенів на фронті. Я досі пам’ятаю той день, коли востаннє його обійняла з думкою, що можу більше його не побачити; на моїх очах бриніли сльози. Я не забуваю цього й досі. Узимку, роблячи окопні свічки, я згадую тата та мрію, що він повернеться, проте цьому не судилося здійснитися. 

12 вересня 2023 року він отримав осколкове поранення, після якого три місяці перебував у комі. 

Навіть тоді ще була надія, проте відмова органів стала вироком, після якого ми з сестрою стали напівсиротами. Тоді і зараз дійсно боляче розуміти, що все могло бути інакше, якби не війна.

У той нестерпний час моєю розрадою стали вірші. На їх написання мене надихнула мама.

Темою більшості моїх віршів є війна та смерть, тому я намагаюся не зачитувати їх рідним, бо не хочу бачити їхні сльози.

Мій перший вірш був присвячений батькові. Якось, потрапивши до табору, влаштованого волонтерами для дружин та дітей загиблих військовослужбовців, я зачитала цей вірш таким самим людям, у яких війна забрала чоловіків і батьків. Починаючи зі слів «Я хочу мирно жити», на їхніх очах вже з’являлися сльози.

Я щиро вдячна людям, які допомагають мені переживати ці лихі часи. Я вдячна воїнам, що захищають нас і вдень, і вночі, даруючи нам захист, жертвуючи натомість своїми життями.

Війна – це страх, лихо. Вона дає про себе знати. 1000 днів війни – це наше теперішнє, яке ми мусимо проживати. Все змінюється, і як раніше вже ніколи не буде.