Подружжя не пішло на співпрацю з ворогами та, незважаючи на труднощі, все ж виїхало у підконтрольне Україні місто. 

Війна до нас прийшла четвертого березня, коли окупанти підійшли до Енергодара. Другого травня ми завершили навчальний рік, знаходячись в окупації. Потім вчителям перестали платити заробітну плату, почалися репресії. Надзвичайно великий тиск був, тому ми з жінкою 20 серпня виїхали до Запоріжжя, де знаходимось і досі. Ми продовжуємо працювати, хоча заробітної плати не отримуємо.

Ми виїжджали через Василівку, тоді там були дуже великі черги. Нас вивезли наші учні – хлопці, які займалися підприємницькою діяльністю.

Шість днів ми стояли в черзі. Але виїхали.

Тільки ми виїхали, одразу в наш будинок заселились окупанти. Ми його просто залишили, деяку техніку передали сусідам, а коли мародери зайшли, то нічого майже не взяли. Потім сусіди, яким ми залишили ключі, забрали частину речей і сховали. Що далі буде з нашим будинком – ми не знаємо. Люди говорили, що по двору ходили люди з автоматами, але всі бояться щось питати. 

Нині найбільша проблема для нас – вчителі сидять півроку без заробітної плати. Ми писали навіть в міністерство, а результату ніякого немає.