Через війну я з дитиною 8 років на той момент, виїхала з двома рюкзаками і маленькою кішкою. Ми залишилися без домівки, без минулого життя. Без нічого.

Моральний стан був важким, ледве адаптувалися. Донька тяжче. Зараз вчиться у школі, сумує дуже за домівкою. Найбільш боляче те, що все це бачить моя дитина.

Коли ми приїхали до Луцьку, нам дуже допомагали звичайні люди і волонтери. Тому гуманітарної катастрофи не відчули.