О п’ятій ранку я побачила, як чоловік читає новини. Він мені сказав, що розпочалася війна. Я підійшла до вікна і побачила, як далеко щось палає. Одразу почала збирати ліки і речі.

Ми хотіли виїхати до Охтирки - до батьків чоловіка, але потім туди почали заходити російські війська. Ми залишились вдома. Потім був прильот до обладміністрації, і в нас винесло двері. Ми почали ночувати у підвалі, до метро не ходили. Хліб ми заморожували, аби він зберігся. М’яса не було взагалі.

Згодом в будинку поряд були поранені люди, також був поранений чоловік моєї сестри: він стояв за водою і отримав осколкове поранення.

З Харкова до Полтави ми їхали одинадцять годин. Черги на блокпостах були величезні. Ми поїхали в Полтаву, бо знайомий надав нам квартиру. Батьки чоловіка повернулися до Харкова працювати лікарями швидкої.

Зараз ми з родиною тут. У мене постраждала нервова система. Я обстежуюсь, бо в мене є панічні атаки. Майбутнє я бачу скоріш за все в Полтаві. Я нещодавно була в Харкові і зрозуміла, що багато років там буде жити важко. Вся молодь виїхала, залишились лише пенсіонери.

Я сподіваюсь, що скоро закінчиться війна.