Понад пів сотні підприємців з прифронтових та окупованих територій зібрав фестиваль релокованих бізнесів у Дніпрі. Його організували вже вдруге, перший був торік. Головною подією став ярмарок, на якому підприємці змогли презентувати та продавати товари. Хтось із них перевіз власну справу з дому, хтось заснував її вже після евакуації. Матеріал Радіо Свобода.
Валерія Лисиця – з Маріуполя. На фестивалі релокованих бізнесів – уперше. Вона шиє дитячий та жіночий одяг уже вісім років. Хореографка за фахом, жінка вирішила розпочати свою справу, коли була в декретній відпустці. Спершу робила вкладки в дитячі візочки й м’якенькі чобітки для немовлят – те, що було актуально для неї самої. Коли син почав рости, почала відшивати куртки – для нього й на замовлення. Далі взялася за одяг для дорослих, наймала додатково працівниць.
Валерія Лисиця
«Свого приміщення не було – давали роботу працівницям, вони відшивали в себе вдома. Оплачували поштучно. Обсяги виробництва були нормальні – на зароблені гроші ми з чоловіком змогли купити дім», – говорить Валерія.
Вона вже замислювалася про відкриття власного цеху, але ці плани зруйнувала повномасштабна війна.
«Ми застали блокаду, провели «20 днів у Маріуполі». Так, як у фільмі. І саме з тією колоною, яка показана в фільмі, ми виїхали з Маріуполя. Пального в нас було лише до Бердянська. Доїхали до Бердянська, а там купили бензин – за 15 тисяч гривень, бо його просто не було. Заправилися і поїхали в напрямку до Дніпра. Нас тут ніхто не чекав», – говорить Валерія.
Все її обладнання лишилося вдома. Але вже на початку квітня клієнти допомогли Валерії купити нову швацьку машинку, і вона знову взялася до роботи. Потроху придбала все необхідне – від ножиць і тканини до оверлоку. Шила на замовлення, а ще волонтерила.
«Удень я працювала, щоб щось заробити, а вночі безкоштовно відшивала дитячий одяг з тієї тканини, що давали, – щоб дітям переселенців було що одягти. І зараз я це роблю – відшиваю безкоштовно зимовий одяг для дітей ВПО з інвалідністю», – говорить Валерія.
Сукні, пошиті Валерією
За два роки в Дніпрі виграли два гранти від міжнародних організацій – кожен по 50 тисяч гривень. Цього вистачило на обладнання й манекени.
З’явилися нові моделі, наприклад, дівчачі й жіночі літні сукні з мусліну, а ще – плани розвивати бізнес. Хоча разом з тим – і острах.
«Наш напрямок – не суперфешн, а щось міське, зручне, комфортне… Найскладніше зараз – хочемо розвиватися, але не знаємо, чи зможемо. Хочемо створити цех, але почастішали обстріли… Чи можемо зробити цей цех, чи не прилетить у цей цех, чи знову не доведеться тікати? Поки відшиваю все це одна, вдома. Але розумію, що бізнес треба масштабувати, що я одна вже не впоруюся. Та мені лячно. Я вже одного разу все втратила, і наступного разу не переживу. Веду свій Instagram, і на той обсяг речей, який я відшиваю, цього поки достатньо для реклами», – говорить підприємиця.
Фестиваль релокованого бізнесу в Дніпрі, 2024 рік
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.