Будинок Галини двічі потрапив під обстріли, тому їй разом із сином і братом-інвалідом довелось на деякий час виїхати з Охтирки. Полагодити житло їм допомогли міжнародні організації

Мені 53 роки. Я з Охтирки. Чоловік помер. Син взяв опіку над моїм братом-інвалідом першої групи, а я працюю. 

Я була на роботі у нічну зміну з 23 на 24 число. Там і дізналась про початок великої війни. Потім  були вдома, ховались у підвалі. 8 березня о пів на третю ночі, тільки ми зайшли до будинку, почались обстріли з літака. Нам повибивали вікна. Це було. 

Вікна повибивало, пошкодило дах. Було холодно. Сиділи у підвалі певний час. У брата почались проблеми з нирками. Зараз він на гемодіалізі. П’ять місяців довелось пролежати у лікарні.

Після 13 березня нам ще більше зруйнували будинок. Горіло все. По сусідству вбило дві жінки. Усе погоріло. Це жахливе видовище. Нам довелось виїхати.

Зараз ми повернулись додому. Нам полагодили будинок. Допомогли міжнародні організації. Вставили вікна, відремонтували дах. Багато чого ще треба робити. 

Декілька місяців роботи не було,  а  зараз я працюю. Від стресу у мене погіршилось здоров’я, навіть довелося лежати у лікарні. Зараз відволікаю себе роботою - пораюсь по господарству. 

Мені здається, що ця війна надовго. Я далека від політики. 

Майбутнього не плануємо. День прожив - і слава Богу. Живемо одним днем.