Наша сім'я вже двічі зазнала переселення. Перший раз довелось втікати від війни у 2014 році. На той момент у Харків. Потім переїхали поближче до дому, в свою область, але на підконтрольну територію - у смт. Станиця Луганська. Звідти знову довелося втікати, тепер аж на Закарпаття. Ми виїхали ще 19.02.2022 року, адже в нас все розпочалось раніше. Ми з 19.02 по кінець березня перебували у Сєвєродонецьку Луганської області. Він на той час був під постійними обстрілами, просто цілодобовими.

Шокуючим було життя під постійними обстрілами, це був суцільний жах. Ми жили у підвалі весь час, частину часу без світла та тепла. Молодший син ще довго жахався від гучних звуків. Найважче було пережити поранення чоловіка та його бойові виходи (він військовий). Тоді спасінням для чоловіка став його військовий квиток, що прийняв удар на себе, утримав у собі уламок.

У період життя під обстрілами була суцільна нестача всього - і води, і продуктів, і медикаментів, і предметів гігієни, та дитячих підгузків, дитячого харчування. Після евакуації, дякуючи волонтерам та небайдужим, такої нестачі немає.