Людмила Вікторівна дуже хвора, і постійні сирени не додають їй здоров’я. Від кожної сирени вона й досі здригається. Під час одного із обстрілів у будинку її сестри вибило вікна та двері

Я мешкаю вдома, нікуди не виїжджала. Маю хвору дитину, сама теж хвора. Дитина моя – інвалід дитинства. Лікарі говорили, що вона до 2021 року не доживе.

У перший день війни у мене відібрало ноги від нервувань. Потім ми з дочкою просиділи пів року в погребі. Бігали з погреба на диван, а з дивана - в погріб. Мене і зараз колотить, коли сирену чую. Моя сестра з родиною втекла на захід країни, тому що їм вибило вікна і двері.

Ми з донькою на коронавірус тричі хворіли. Таблеток не було. Магазини не працювали. Я не знаю, як ми вижили. Нам віруючі допомагали, влада, фонди різні, і Фонд Ріната Ахметова також.

Жахіття постійно кояться навколо. Три дні тому в подруги вбило зятя - загинув у Бахмуті. Зараз аналіз ДНК роблять, щоб впевнитись, що це він. Я після цієї новини досі заспокоїтись не можу.

Я хочу, щоб із донькою було все гаразд, а собі – дожити віку та померти своєю смертю, щоб не вбило. Тільки нелюди можуть таке коїти.