Марія Іванівна з душевним болем розповідає про втрату сина. Горе її не зламало, сили для життя дала любов до всиновлених дітей. Вона згадує про минуле хороше життя, в яке раптово увірвалася війна. Жінка дуже переживає за своїх дітей і найбільше її бажання – щоб вони були щасливі, щоб був мир і ніхто не вмирав.