Ми жили на Північній Салтівці. Та в перший день війни покинули постійне місце проживання, будинок в якому мешкали був пошкоджений. В селищі, куди ми переїхали, залишились діти-сироти, які через хворобу не були евакуйовані з іншими дітьми. Ми вирішили взяти 10-річного хлопця, який був вихованцем центра реабілітації, але не був евакуйований, бо перебував у лікарні через "ковід", був напруженим та мав певні психологічні проблеми через війну. Дуже хвилюється, коли чутно вибухи у місті.

Фотоальбом, єдина річ, яку ми забрали з нашої квартири на Салтівці. У червні ми вперше вирішили приїхати до нашого житла, але коли ми побачили, що навколо згорілі магазини, будинки з чорними дірками, в квартирі страшний запах через те, що 4 місяці не було скла у вікнах. Ми зрозуміли, що не зможемо більше жити у нашій квартирі.

Найважче - це відчуття постійної небезпеки та відповідальності за життя вагітної дружини.

В перші дні війни неможливо було придбати їжу та медикаменти.