Я з Херсона. До війни життя було мирним. 24 лютого рано-вранці зателефонували співробітники чоловіка і кажуть: "Війна". Він не повірив, а потім ввімкнув телевізор і побачив, що це правда. Ми почали шукати продукти, пальне для машин. 

Виїхали наприкінці літа з дітьми. Я б не виїжджала з рідного міста, якби нам не поставили такі умови: якщо твоя дитина не йде до російської школи, її забирають соціальні служби або ти маєш сплатити штраф сорок тисяч рублів. Я повинна була вивезти дітей до Києва. Мій чоловік та батьки перебувають у Херсоні і до сьогодні. Займаються волонтерством: допомагають людям, які цього потребують. 

Діти навчаються дистанційно. Тому що школи працюють, тільки якщо у них є бомбосховище. 

Шокувало, напевне, відношення загарбників до нас. Вони вважали, що ми їх будемо зустрічати квітами, а ми їх на майдані зустрічали з похоронними вінками. Вони забирали мобільні телефони, машини. Я, коли машиною їздила, дуже боялася, щоб вони її не забрали. Той, хто жив в окупації, мене зрозуміє.

Напевне, найболючіший момент для мене був той, що рік я не могла ходити на кладовище до бабусь. Воно знаходиться під обстрілами. І коли ти бачиш, що туди летить, ти розумієш, що твої бабусі померли б іще раз. 

Виїжджали ми через Василівку. Жили ми там три доби з дітьми. У бабусі винаймали житло. Дуже важко було виїжджати. Дуже сильно перевіряли речі. Я була водієм і сама витягувала сумки і валізи. А вони стояли і сміялися. Розгортали речі, ногами могли їх штовхати, якщо їм щось не подобалось. Відібрали у мене дві пачки цигарок. 

Зараз намагаємося повернутися до нормального життя, але це дуже важко. 

Перший раз, коли приїхала в Київ, зайшла в магазин, у мене очі розбіглися. Моя дитина побачила крупу кукурудзяну і запитала: "Мамо, а ми можемо її купити?" Він не просив ні цукерок, ні іграшок, просто обрав звичайну кукурудзяну крупу, тому що вона була дуже дрібного помолу. 

Коли ми приїхали до Києва, то дуже довго не могли знайти житло. Я знайшла собі тут друзів, які мені допомагають. Перший день, коли ми приїхали, з нами поділилися консервацією. Морально дуже підтримують. 

Майбутнє буде іншим. Ми навчилися цінувати кожен день. Хочеться, щоб усі діти повернулися додому, всі родини повернулися додому. Нас розкидало по всій земній кулі. Дуже хочеться, щоб усі наші чоловіки повернулися додому. Живі і здорові. А все інше буде. Ми показали всьому світові, наскільки ми сильні і незламні духом.

Коли переможемо, будемо святкувати дуже гучно всією країною.