Шупик Анастасія

10-а клас, Бородянський ліцей №1

Вчителька, що надихнула на написання – Баришенко Лариса Іванівна

Моя Україна майбутнього

«Мир» — як же багато це слово значить сьогодні! Колись ми дякували Богу за  здоров'я, щастя, радість, всілякі дрібниці, але ніхто не згадував мир і чисте небо. Чому? Просто ніхто не розумів його цінність. Особисто я чула на уроках історії про війни, але тоді я більше думала про результат, ніж про людей, які це переживали. Це не через те, що я байдужа, а тому що ми не розуміли, що це таке насправді. Тепер мені насамперед шкода їх. Про жахи війни дізнаєшся лише тоді, коли вона вирішує переступити через твій поріг, якщо починаєш цим цікавитися. Зараз я вже розумію, що війна—це, на жаль, не те, що залишилося у далекому минулому, що це одне з найбільших лих, і вона найкраща подруга смерті, тільки коси за плечима не вистачає, замість неї бомбардувальники. Зараз про мир просить вся Україна. Це найбільша мрія для всіх, а для когось свіже повітря. Деякі люди  не мали до нього доступу, не бачили навіть сонечка, сидячи в підвалах. Мир—це така насолода, якою ніколи не можна насолодитися, енергія, що дарує щастя. Майбутній мир, мов сонячний промінчик, забереться між повік і розбудить усіх від жахливого, моторошного сну.

Ніхто не може дочекатись тієї миті, коли море безпеки і спокою нарешті огорне нас, адже це так класно бути впевненим у завтрашньому дні, знати, що величезна кількість смертей, що несе з собою війна, нарешті припинила зростати. 

Мир як дощ. Може, ми і забуваємо про його важливість, може, деякі правителі і не люблять його, граючись у війни. Але хіба хоч щось  живе існуватиме без дощу? Звісно, ні. Мир знищує ненависть, повертає щастя. Це результат доброти, милосердя та вдячності. Люди кажуть, що найголовніше золото. Це не зовсім так, адже під час війни хвилина тиші цінніша, ніж нескінченна кількість золота. 

У нашому містечку в зруйнованих будинках є діри. Глянувши на них, уявляється та прірва, у яку потрапила Україна і з якої неодмінно треба якось вибиратися. 

Усім нам властиво мріяти,  уявляти майбутнє. Я очікую, що на Україні запанує мир, вона буде впевнена у своїй безпеці,  почне квітнути, мов та троянда. Економіка підвищиться, усе зруйноване відбудується. Уже зараз міста та села красуються новими будиночками, установами. А після війни цей процес стане стрімкішим. Українці з усіх сил намагатимуться все відновити. 

Коли нарешті у віконечко постукає мир, то всі будуть у такій ейфорії, яку ми, мабуть, ще й не відчували. Я  займатимусь цілий день своєю улюбленою справою і, нарешті, не читатиму новини. Звісно ж, відсвяткуємо своєю сім'єю, купимо тортик. Сміятимемося, моя бабуся співатиме, вітатимемо один одного. Ні пером не описати, ні словом не сказати, який-то буде щасливий день!