Разом із двома дітьми та дружиною Валерій два тижні переховувався у сховищі металургійного комбінату. "Йшли танкові бої. Входи у наше сховище засипало. Жінки кричали: "Не стріляйте, у нас діти!". Закінчувалася їжа. Потрібно було вибиратися. Або під обстріл. Або померти з голоду. 7 квітня вийшли на поверхню", - розповів житель Маріуполя Валерій.

Після комендантської години родина дісталася до "Метро". На ранок на евакуаційних автобусах поїхали звідти до Нікольського.

"Мене на блокпосту висадили. В мене був одяг із відтінком мілітарі. Взяли телефон перевіряти. Приставили до стіни. Подивилися татуювання. Вирішили, що це татуювання "Азову". Дружина, діти почали плакати. Окупанти сказали: "Пізно думати про дружину та дітей". І мене повезли на допит", - згадує Валерій.