Спогади про жахливі дні Маріуполя, ключі від зруйнованої квартири та розлучення – все це принесла війна у життя Лариси.

Я була вдома у Маріуполі, коли почула гучні вибухи. Наш дім знаходився в мікрорайоні Східний. Так у нас почалася війна.

Було все: відсутність зв’язку, води, опалення, їжі. Місяць ми просиділи в сусідів в гаражі – 10 дорослих і двоє моїх дітей. За себе не було страшно, шкода дітей, що їм довелося пережити весь цей жах. Вони постійно боялися за батька, бо той бігав по воду, допомагав сусідам, і все це під обстрілами. Так загинув наш сусід. А потім, коли ми вийшли з того гаражу й бігли в більш безпечне місце, теж під обстрілами, то на дорозі лежали трупи, діти все це бачили…

Воду ми зливали з систем опалювання, з бойлерів, залазили в водопровідні люки, де стікала вода, топили сніг. Кожен приносив їжу, яку зміг знайти. Рядом була продовольча оптова база, її відкрили військові і дозволили брати те, що там було. Там був майонез, олія і мука, ми жарили оладки.

Спочатку всі ці події дуже зблизили нас з чоловіком. А потім, коли ми всі опинилися в безпечному місці, все пішло шкереберть, зараз триває розлучення. Але я не гадала, що мій чоловік може бути таким відважним і так допомагати іншим.

Робота в мене зараз є, але є проблеми з житлом. На жаль, все зруйноване у Маріуполі. Але ключі від квартири в мене з собою завжди. Це не спогад про війну, а спогад про мирне життя, яке ми не цінували, на жаль.