Пам’ятаю, 24 лютого зібрався зранку на роботу. Аж коли чую – вибухи. Зателефонували і сказали, що в Херсоні і Миколаєві стріляють по аеродромах. Ось так і дізнався про початок війни. 

Майже рік не було світла, води. Це взагалі катастрофа. А ще снаряди літали, бомби, міни – усе літало тут.

Коли все тільки почалося, люди стали закупати борошно, крупи. Звісно, були проблеми з м’ясними продуктами, але з часом їх почали продавати. Загалом нормально все було, можна було прогодувати себе і сім’ю. Правда, влітку був неврожай. Дощу не було, і все посохло. А води ніде не було, щоб поливати.

Я нікого не знаю, кому потрібна війна. Багато знайомих мирних загинули.

Найприємніше - це коли наші хлопці до нас зайшли. Якось усе це було несподівано. І слава Богу, що не було бойового захоплення міста Снігурівки. Окупанти відійшли, потім була тиша – і зайшли наші ЗСУ. Слава Богу, що не було бойових дій, інакше було б багато руйнувань, жертв. 

Я нікуди не виїжджав. Був би транспорт і гроші – може, і виїхав би. А так – хіба що на велосипеді з такою пенсією, яку я отримую.

Швидше б усе закінчилося і настав мир. Уся надія на Бога, на те, що Він нас захистить. Сподіваємося на хороше.