Перший день війни мені запам’ятався страхіттям, жахом. Ми вісім місяців знаходилися в окупації.  У нас там не було нічого: ні ліків, ні їжі, ні води.

Ніколи не забуду переправу через Антонівський міст, де я два рази потрапив під обстріл.

Шокувало те, що у мене за один день два рази ледь не загинула дитина, яка була поруч зі мною.

Коли ми виїхали з окупації, на першому посту побачили наш прапор і наших військових. Було найприємніше відчути, що ми на вільній території.

До війни я працював енергетиком, жінка - лікарем і заступником головного лікаря. Була робота, був будинок, були плани на майбутнє. А що зараз? Цей розпач не передати.

Дуже хочеться жити у вільній країні без війни.