Я жила з двома дітками у селі Киселівка Херсонської області. 

Мені о п’ятій ранку зателефонував знайомий і сказав, що почалася війна. А потім я побачила в новинах, що підірвали аеропорт в Чорнобаївці.

Ми сиділи з дітьми в підвалах - це дуже страшно. Були дуже великі проблеми - людям не було що їсти.

Я ходила з сестрою волонтерила. Приносили в клуб ліки і роздавали буряк, моркву, цибулю. На нашій свинофермі різали свиней і роздавали людям.

Виїхати важко дуже було. Ми п’ять місяців не могли виїхати з Херсона, потім виїжджали дві доби. Нас не пропускали, але нам гарний водій попався - він нас вивіз.

Ми виїхали з двома дітьми. Вони не навчаються, вдома сидять. Ми були в Польщі, але потім повернулися. Зараз у родичів. Одна донька - випускниця. Другій чотири роки. Моя сестра з племінниками в Польщі, мама - в селі, ми - в Полтаві. 

Хочеться, щоб все це закінчилося. Хочеться поїхати додому. Але на даний час не можу цього зробити.