Моїй родичці 84 роки. Вона проживала до війни в місті Слов’янську. З початком бойових дій переїхала до Полтави.

Перший місяць вона проживала в Слов’янську в племінника, та коли на сусідню вулицю снаряд упав і розбило будинок, то наступного дня вони виїхали. 7 квітня у другій половині дня був приліт. 

Тепер племінник у Дніпропетровській області, а Лідія Михайлівна в нас. Вона, звичайно, не хотіла виїжджати, залишати свою домівку, але після тих прильотів зрозуміла, що потрібно звідти вибиратися. Наразі з її будинком ще все нормально. Прильоти в Слов’янську є, але в ніші райони. 

В сестри пані Лідії будівля постраждала, у племінника також. Дуже шокують ті події, що з нами відбуваються. Що може бути страшнішим за смерть?

Я дивлюся новини, і в глибині душі мені хочеться, щоб війна закінчилась вже завтра, але наша дійсність не дає такої впевненості. Наш ворог замислив страшні речі й цілеспрямовано їх досягає.

Майбутнє уявляю, звичайно, мирним. Щоб люди спокійно жили, ростили дітей, мали можливість працювати, відпочивати, подорожувати. Головне – щоб був мир.