Мені 51 рік. У мене двоє дітей. Старшому синові 19 років, він навчається в університеті. Менший закінчує одинадцятий клас. Я працюю економістом. Ми живемо в Охтирці. 

Я дізналася про початок війни о шостій ранку. Відразу зателефонувала старшому синові, який був у Сумах, і сказала, щоб він виїжджав звідти. Об одинадцятій годині син уже був вдома. А вже через годину в місто зайшла російська армія.  

Найбільше лякала авіація. Я досі не можу повірити в те, що відбувається. Не розумію, як можна так просто вбивати людей.

На третій день війни перед нашим будинком розірвався снаряд. Наше житло дуже пошкоджене. Ми переїхали до батьків, які також мешкають в Охтирці. Ходили додому, щоб врятувати те, що вціліло. 

Кошти в нас були. У батьків закінчилися ліки, але ми домовилися з волонтерами, щоб вони привезли. 

У мене бувають панічні атаки, але я намагаюся тримати себе в руках. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться.